26 лютого 2025 року в Україні відзначатимуть 11 років спротиву окупації Криму та початку війни, яку розгорнула Росія проти України.

26 лютого — це день, який покликаний згадати та вшанувати відвагу та нескореність тисяч жителів Кримського півострова, які в цей день у 2014 році вийшли у Сімферополі на мітинг задля підтримки територіальної цілісності України. В цю дату ми також віддаємо шану тим, хто і сьогодні продовжує чинити опір окупантам на півострові, щоденно ризикуючи бути затриманим за проукраїнську позицію та нестримну віру в деокупацію Криму.

26 лютого 2014 року в Сімферополі, поруч з приміщенням Верховної Ради АР Крим, пройшов багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергового засідання Верховної Ради АР Крим.

На засіданні, за задумом окупантів, мало б ухвалитись рішення, що просувало так званий “вихід” Криму зі складу України. Тисячі українських та кримськотатарських активістів зірвали тоді окупаційний сценарій щодо імітації “легального” початку окупації українського Криму Росією. Тисячі активістів і небайдужих громадян виражали свою незгоду із діями проросійських політиків, чия співпраця із  парамілітарними формуваннями свідчила про підготовку до збройного захоплення півострова Російською Федерацією. Таким чином 26 лютого жителям Криму вдалося не допустити позачергового засідання Верховної Ради АР Крим та перегляду статусу автономної республіки у складі України. Багатотисячний мітинг українських та кримськотатарських активістів зірвав сценарій РФ з уявної легітимізації рішення про окупацію Кримського півострова.

 Добірка книг про історію Криму можна отримати за посиланням: https://ppu.gov.ua/press-center/dobirka-knyh-pro-istoriiu-krymu/

Добірка книг про окупацію Криму та про її вплив на півострів за посиланням: https://ppu.gov.ua/press-center/dobirka-knyh-pro-okupatsiiu-krymu-ta-pro-ii-vplyv-na-pivostriv/

 

День української жінки — це неофіційне свято, яке відзначається 25 лютого. Його започаткували у 2023 році як альтернативу радянському 8 березня, щоб вшанувати силу, незалежність і внесок українок у розвиток суспільства. Дата вибрана на честь дня народження Лесі Українки (25 лютого 1871 року) — видатної поетеси, письменниці та громадської діячки, яка стала символом незламності українського духу.

У цей день згадують внесок жінок в історію, культуру, науку, політику та оборону України.

День української жінки активно підтримується в соцмережах, організовуються тематичні заходи, дискусії та флешмоби. Це свято не має офіційного статусу, але набирає популярності, особливо в умовах усвідомлення національної ідентичності.

День української жінки пропонують відзначати 25 лютого, на честь дня народження найвідомішої письменниці та громадської діячки Лесі Українки. У 2023 році був зареєстрований законопроєкт, щоб встановити цю дату на державному рівні та офіційно відзначати День української жінки в кінці лютого. Однак проєкт закону і досі перебуває на розгляді, а українці святкують це свято неофіційно.

Також була пропозиція замінити в Україні Міжнародний жіночий день, який святкували 8 березня, святом Дня української жінки. Це свято було започатковано з певною метою, але за часів Радянського Союзу воно почало асоціюватися з весною, красою та жіночністю і свою актуальність втратило.

“Досі на державному рівні визначено вихідним днем 8 березня — так званий “Міжнародний жіночий день”, встановлений окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль і місце жінок. Він запроваджений за ініціативою Клари Цеткін 1921 року, з прив’язкою до початку Лютневої революції в Росії у 1917 році. Однак вважаємо за доцільніше відзначати День української жінки в дату народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки — Лесі Українки, а саме 25 лютого”, — пояснили народні депутати.

Активісти пропонують згадувати не лише Лесю Українку, а й Ольгу Кобилянську, Марію Заньковецьку, Катерину Білокур та інших визначних жінок України. 

День пам'яті Героїв Небесної Сотні 20 лютого

 20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні. 

Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Цьогоріч пам’ять Героїв Небесної Сотні ми вшановуємо з гаслом: «ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ».

Це гасло є суголосним із ключовою тезою двох попередніх років, з якою ми відзначали День Героїв Небесної Сотні: «Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни».

Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року. 

Зображення для інформаційної кампанії базується на вже впізнаваному графічному символі Героїв Небесної Сотні – це майданівці з дерев’яними щитами у момент їхньої боротьби. Композиція відсилає до одного з найупізнаваніших візуальних образів перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – світлини, що показує встановлення прапора на Іодзімі. Зображення розроблено українським графіком Олександром Ком’яховим на замовлення Національного музею Революції Гідності та є вільним для використання та поширення.

Інформаційна кампанія має на меті не лише нагадати про подвиг Героїв Небесної Сотні, утвердити його значущість у сьогоденній боротьбі українців за свободу, а й підтримати в суспільстві віру в перемогу над загарбником у цій війні. Адже ми вже маємо досвід такої перемоги, коли жага українців щодо свободи та справедливості й жертовність героїв дали змогу подолати значно могутнішого ворога.

Пам’ять про Героїв Небесної Сотні має бути живою, сприяти громадському активізму, консолідації та формувати усвідомлення відповідальності кожного за майбутнє України.

Більше інформації на сайті Українського інституту національної пам’яті.

 

День Державного Герба України – 19 лютого

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

Тризуб має тисячолітню історію. У давні часи це був знак князівського роду Рюриковичів – правителів Русі.

Тризуб як державний символ України був обраний невипадково, із давніх часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Археологи знаходили це зображення у багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям нашої ери. Існує понад тридцять теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу, тощо).

Наш герб, наша святиня, має давню та величну історію, він народжений із споконвічного народного прагнення до волі та незалежності. Національний символ, що уособлює тисячолітній зв’язок поколінь – минувшини, сьогодення та майбутнього.

Тризуб об’єднує українських патріотів, наших хлопців та дівчат ЗСУ, він зображений на шевронах наших захисників, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Шануймо наші державні символи, не дамо нікому знищити, загарбати нашу Українську волю, силу духу, нашу незалежність!

Слава Україні! Героям Слава!

 

15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам'яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло понад 160 тисяч українців. Понад 3 тисячі солдат загинули у чужій 10-річній Афганській війні, десятки вважаються зниклими безвісти або тими, хто потрапив у полон, інші – скалічені навіки морально та фізично: поранення отримали більш ніж 8 тисяч українців (за іншими статистичними даними – 11 тисяч), з них майже 5 тисяч повернулися додому інвалідами.

Попри те, що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, прирівняні до учасників бойових дій – осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини.Тоді це називали «виконанням інтернаціонального обов’язку».

З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності та вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

Занадто дорога ціна була сплачена за війну, однак будь-яка війна не варта навіть одного втраченого людського життя. В очах воїнів-інтернаціоналістів навіки викарбуваний біль втрати, останній подих товариша. Кривава посмішка війни, тяжкий подих смерті, не всі живі, та той хто живий – знає надто велику ціну війни. Воїни не розповідають про воєнні події, лише скляні очі переказують нам трагедію війни і людський біль та безкінечну біду, щохвилинний ризик своїм життям.

 Схиляємо у пошані голови перед живими військовослужбовцями та воїнами-інтернаціоналістами, які полягли навіки, відчули жорстоке пекло кровопролитної війни. Далеко від рідної землі вони з честю виконували свій інтернаціональний обов’язок, відстоювали справедливість, захищаючи мир і спокій.