Міжнародний день матері (International Mother’s Day) – це день, присвячений вшануванню матерів та бабусь або жінок, що замінювали їх. Щороку відзначається у другу неділю травня. Це свято материнства та любові, доброти та сімейних цінностей, свято дітей та батьків. Це сімейне та суспільне свято, що дає можливість висловити вдячність за щоденну любов, турботу та зусилля матерів. Пронизане теплими почуттями, як теплі лагідні травневі дні, свято усіх мам нагадує нам про найважливішу людину у житті кожного.

Походження свята Міжнародний день матері

Любов до матері вшановували ще задовго до нашої епохи. В античні

 часи греки святкували день богині Реї — матері всіх богів, а фригійці —

богині Кібелі. У Римі теж були подібні свята. У сучасній Індії досі

 проходить одне з найбільш масштабних свят — Дурга-пуджа, присвячене

богині-матері Дурзі.

А у середньовічній Європі виникла особлива традиція: у Летарну 

неділю (четверту неділю Великого посту) дозволялося повертатися 

до рідної парафії — і, звісно ж, провідати маму. У Великій Британії 

ця звичка трансформувалася у “Неділю Матері”, яка й досі зберігає

 свою популярність.

День матері — це одне з найтепліших і найщиріших свят, яке вшановує

 жінку, що подарувала життя. Хоча сьогодні його відзначають у багатьох

країнах світу, сучасна традиція бере свій початок зі США. Саме там, 

у 1908 році, американська активістка Анна Джарвіс уперше організувала

 святкування на честь матері в місті Графтон, Західна Вірджинія. 

А вже через кілька років ідея поширилася по всій країні — і в 1914 році 

президент Вудро Вільсон офіційно оголосив День матері національним 

святом, яке відзначається другої неділі травня. 

Цікаво, що натхненням для Анни стала її власна мама — жінка, яка

 присвятила себе створенню жіночих клубів для підтримки здоров’я 

та доброзичливості в громадах. У пам’ять про неї Анна започаткувала

 традицію дарувати білі гвоздики як символ любові до померлої матері.

Згодом з’явилося нове значення: червона або рожева гвоздика —

 для живої мами, а біла — для тієї, якої вже немає поруч.

З того часу це свято набуло поширення та популярності по всьому 

світу, і тепер це всесвітнє свято материнства. 

Проте з плином часу свято набуло комерційного характеру. Листівки,

 подарунки, реклами — все це віддалило ідею від її початкової глибини. 

І що цікаво: сама Анна Джарвіс наприкінці життя почала виступати

 проти комерціалізації Дня матері та навіть хотіла скасувати його, 

бо вважала,що його сенс спотворили.

Традиційно у цей день дарують своїм матерям подарунки, листівки або квіти та, головне, приділяють увагу та час, щоб висловити свою любов і вдячність.

На державному рівні ця подія нагадуєро  ппотреби та виклики, з якими стикаються матері, про необхідність соціальної, юридичної та фінансової підтримки материнства, що є запорукою суспільного добробуту та виховання здорових, щасливих і успішних дітей.

 День матері — це свято материнства, любові, доброти та сімейних цінностей, яке відзначають у багатьох країнах світу. 

 

В Україні та в Європейському Союзі сьогодні відзначають День Європи. Це свято символізує єдність європейських народів довкола спільних демократичних цінностей, прав та свобод людини, поваги до закону та миру.

9 травня 1950 року було підписано «Декларацію Шумана», яка стала початком створення Європейського Союзу. Починаючи з 1985-го року 9 травня відзначають як День Європи в країнах-членах ЄС. В Україні День Європи почали святкувати у 2003-му році. Тоді його відзначали у третю суботу травня. З 2023 року дату свята гармонізували із загальноєвропейським календарем. Сьогодні цей день відзначають не лише країни-члени, а й кандидати на вступ до Євросоюзу.

Україна чітко задекларувала свій євроінтеграційний вибір і закріпила його у Конституції. Цей вибір є прагненням до демократичного розвитку, дотримання принципів верховенства права, забезпечення прав і свобод людини, соціальної справедливості та сталого економічного зростання. В умовах повномасштабної війни Російської Федерації, європейська перспектива України набуває ще більшої ваги. Сьогодні Збройні сили України боронять не лише територіальну цілісність нашої держави, а й спільні для всіх європейських народів цінності. Підтримка ж України з боку Європейського Союзу стала свідченням того, що Україна є невід’ємною частиною європейської спільноти.

Це свято символізує солідарність, спільні демократичні цінності, права людини та повагу до закону.

 8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності  з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті. 

Гасло кампанії “Пам’ятаємо! Перемагаємо!”

Ми пам’ятаємо, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. І також ми розуміємо, що героїзація і романтизація війни призводить до ескалації нових конфліктів.

 Ключові повідомлення

Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.

Друга світова розпочалася для України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. А з 22 червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Війна тривала шість років. Перемога над нацизмом була здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного переоблаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом. Для дотримання правил гри на міжнародній арені і запобігання війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини держави-переможниці створили  Організацію об’єднаних націй. Україна стала її  співзасновницею. 

Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. 

Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця в Другій світовій для реваншизму.  Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати сміливість та принциповість у боротьбі з ворогом.

Після нацизму і комунізму світ зіштовхнувся з новою злочинною агресивною ідеологією – нині ми боремося проти російської версії нацизму – рашизму. Він несе загрозу не лише незалежності та суверенітету нашої держави, а й міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії. Ідейним підґрунтям рашизму стало  привласнення статусу “головного переможця”Російською Федерацією і перетворення перемоги над нацизмом на культ, пропаганду війни.

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях відновлення миру – перемогти загарбника.

Важливо пам’ятати, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України.

 

 

У неділю, 26 квітня, виповнюється 40 років від дня наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства.

У ніч на 26 квітня 1986 року, о 01:23, на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу, передає Укрінформ.

Унаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Вогонь гасили до 5-ї години ранку. Проте усередині самого четвертого блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина графіту згоріла.

Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, а й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим (сьомим) рівнем небезпеки.

Від самого початку Москва та керівництво УРСР приховували факт аварії та наслідки екологічної катастрофи. Першою про підвищення рівня радіації повідомила Швеція. Лише 28 квітня в СРСР з’явилося перше офіційне повідомлення.

У перші дні після аварії було евакуйоване населення 10-кілометрової зони, надалі зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населені пункти, у яких на кінець вісімдесятих років минулого сторіччя мешкало понад 2,6 млн осіб. Унаслідок цієї катастрофи з сільськогосподарського користування було виведено понад 5 млн га земель.

Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС.

Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено. Водночас об’єкт «Укриття», зведений у 1986 році, поступово руйнувався.

Однак у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Чорнобильська АЕС опинилася під російською окупацією. Загарбники зайняли територію ЧАЕС, розташованої біля самого кордону з Білоруссю, у перший день вторгнення, 24 лютого. Вони взяли в полон українських військових і фактично тримали в заручниках цивільний персонал станції.

Окупанти перебували в Чорнобильській зоні п'ять тижнів. Унаслідок їхніх дій станція кілька разів залишалася без електропостачання, яке необхідне для охолодження відпрацьованого палива. І в цей момент світ знову опинився на порозі екологічної катастрофи.

Після деокупації ЧАЕС були зафіксовані численні випадки руйнування і розкомплектування обладнання. Не лишилося жодного непошкодженого офісу, зламано меблі, розграбовано і розтрощено комп’ютерну та оргтехніку. Також окупанти вивели з ладу Автоматизовану систему контролю радіаційного стану, до складу якої входять 39 датчиків вимірювання потужності дози гамма-випромінювання. За даними Державного агентства з управління зоною відчуження, збитки від російської окупації, яких зазнали територія зони відчуження та розташовані на ній підприємства, перевищили 100 млн євро.

Крім того, 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив в укриття зруйнованого 4-го енергоблоку Чорнобильської атомної станції. Остаточно ліквідувати надзвичайну ситуацію на ЧАЕС після цієї російської атаки вдалося 7 березня минулого року. За оцінкою експертів МАГАТЕ, новий безпечний конфайнмент на Чорнобильській атомній електростанції, пошкоджений під час удару безпілотника у лютому, втратив ключові функції безпеки, однак його основні конструкції та системи моніторингу не зазнали незворотних ушкоджень.

За даними, які озвучив 22 квітня 2026 року генпрокурор Руслан Кравченко, під час атак на Україну Росія неодноразово запускала безпілотники та ракети по траєкторії поблизу ЧАЕС, що підвищує ризик серйозної аварії. Кравченко зазначив, що Чорнобильська та Хмельницька АЕС з моменту повномасштабного вторгнення опинилися на траєкторії польоту російських гіперзвукових ракет «Кинжал». За його словами, було виявлено 35 «Кинжалів» на різних відстанях у радіусі близько 20 км від Чорнобильської АЕС або Хмельницької АЕС. З них 18 пролетіли в радіусі близько 20 км від обох об'єктів під час одного польоту.

За словами Кравченка, з липня 2024 року радари зафіксували щонайменше 92 російські дрони, які пролітали в радіусі п’яти кілометрів від арки Чорнобильської АЕС. Генпрокурор зазначив, що фактична кількість прольотів, скоріш за все, була значно більшою за 92, оскільки військові радари можуть по-різному відображати кількість безпілотників.