Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановлено День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років.

Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР.  У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ. 

Цього року 8 травня, в День пам’яті та примирення, Україна вшановуватиме пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв Другої світової війни.  

Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. 

Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску – надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років серед українців та інших народів, які жили на території України. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Тому ми добре знаємо ціну війни.

Друга світова стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського. Спадкоємицею останнього нині є Російська Федерація. Вона прагне привласнити перемогу над нацизмом, щоб маніпулювати й власними громадянами, і міжнародною спільнотою. Ми наголошуємо –  жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця для агресивної політики, кульмінацією якої стало злочинне повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року.  

У Російській Федерації відзначення перемоги над нацизмом поступово перетворювалося на культ, а потім і взагалі на потворне явище «побєдобєсія», метою якого є пропаганда війни, вивищення над іншими народами, привласнення собі статусу «головного переможця», виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Саме через це Україна з часів Революції гідності послідовно впроваджує європейський підхід пам’ятання про Другу світову війну. А також застерігає інші країни від наслідків підтримки, поширення чи потурання російським наративам до 9 травня, адже Кремль використовує причетність росіян до перемоги над нацизмом як моральне обґрунтування сучасних дій Росії.

Сьогодні російська влада фактично зруйнувала систему міжнародних відносин, встановлену після Другої світової війни. Збройною агресією проти України вона розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки. У цьому РФ нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х років напередодні глобального конфлікту. А ми маємо нагадувати світові, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти напередодні Другої світової заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні міжнародна спільнота має змогу опиратися на той гіркий досвід та історичні уроки.

День пам’яті та примирення символізує не тріумф переможців над переможеними, а застереження – диктатори завжди прагнуть задовольнити імперські амбіції збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами.

Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Однак тепер це – путінська Росія, яка говорить про «вирішальний внесок у перемогу над нацизмом росіян». Сьогодні саме РФ, увібравши в себе всі злочинні практики нацизму й комунізму, зазіхає на нашу територіальну цілісність і зруйнувала мир у Європі. 

Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини. 

Історична довідка

Внесок українців у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних. 

На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.

Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.

Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.

Коли нацизм капітулював

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо. 

На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.

Культ «9 травня»  

Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У  містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня  –  День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада  –  річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.

Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го. 

Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві. 

Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».

Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які  колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.

Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.

Книжкова виставка на честь дня Перемоги.

https://app.genial.ly/editor/64589f0e6a1d880011a9f1bd

 

Свята та пам'ятні дати України в травні 2023 року

3 травня - Всесвітній день свободи преси (відзначається щорічно з 1992 року за ініціативи представників незалежної преси країн Африки, схвалено Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО)

8 травня – День пам’яті та примирення

8 травня - Міжнародний день Червоного Хреста.

9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

14 травня – День матері (в Україні офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня згідно з Указом Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99)

15 травня – Міжнародний день родини

17 травня - Всесвітній день інформаційного суспільства (згідно резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/60/252, яка відбулася у березні 2006)

18 травня – День вишиванки. Міжнародний день музеїв

20 травня – День Європи в Україні

21 травня - День пам'яті жертв політичних репресій; День молодіжних та дитячих громадських організацій; Всеукраїнський день працівників культури; Всесвітній день пам'яті людей, які померли від СНІДу; Всесвітній день культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку.

24 травня - День слов’янської писемності і культури (відзначається згідно з Указом Президента України від 17 вересня 2004 р. № 1096/2004 в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія)

25 травня - День філолога

27 травня - День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження (відзначається щорічно в останню суботу травня згідно з Указом Президента України від 25 травня 1999 року №563/99)

28 травня - День хіміка; День Києва; День прикордонника.

31 травня – Міжнародний день боротьби з тютюнопалінням

 

26 квітня у світі відзначаються Міжнародний день пам'яті про Чорнобильську катастрофу, День пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф. 26 квітня 1986 року Чорнобильська АЕС - первісток атомної енергетики України - стала символом найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. 

В результаті аварії на ЧАЕС був повністю зруйнований атомний реактор, у навколишнє середовище потрапили радіоактивні речовини, а хмара, що утворилася, рознесла їх Україною та низкою країн Європи, сталося радіоактивне зараження території загальною площею 207,5 тисячі квадратних кілометрів. Майже 8,4 мільйона людей зазнали впливу радіації, сотні тисяч з них були евакуйовані із забруднених територій. Чорнобильська аварія стала не тільки величезною трагедією та найбільшою екологічною катастрофою 20 століття, а й уроком всьому людству, показавши, що ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю, не визнає кордонів. На жаль, її відгомони будуть звучати ще довго й позначаться не на одному поколінні людей. 

У зв’язку із повномасштабною агресією росії проти України світ опинився під новою ядерною загрозою. Окупанти п’ять тижнів  перебували на Чорнобильській АЕС, а ЗМІ інформували про локальні пожежі в Чорнобильській зоні, загасити які Україна не могла через окупантів. До того ж,  станція залишалася без електрики, яка необхідна, зокрема, для охолодження відпрацьованого палива. 

Над Чорнобильською АЕС 2 квітня знову підняли український прапор.  

Пропоную переглянути виставку-нагадування про цю подію за посиланням:

 

https://view.genial.ly/6448de64111536001460fa8f/dossier-copy-basic-dossier

 

Великодні писанки: візерунки, символи, значення.

Мудрі люди кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". Кожна писанка - це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і трибанні церкви - усе це вималюване у певному порядку для того, аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі.

Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає у далеве минуле і пов'язана з ритуалом весняного відродження на землі.Перетворювати звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна слов'янська жінка. Хранителька домашнього вогнища повинна була з року в рік «оновлювати світ». Для цієї святої справи їй, окрім яєць, потрібні були: непочата вода, непочатий вогонь, нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби, розламана надвоє кісточка-вилка, узята з півнячих грудок.

Непочатий вогонь добував господар сім'ї, непочату воду господиня брала опівночі з семи джерел. Фарби добували з пелюсток квітів, кори, коріння і листя дерев. Узор майстрині не вигадували, а списували з торішніх писанок - з року в рік, від бабусь-прабабусь. А до предметів, причетних до приготування писанок, ніхто, окрім самої господині, не смів навіть торкатися.

Так писали писанки наші далекі предкині, наші прабабусі. Ця традиція нараховує вже близько 8 тисяч років. Звичайно ж, з часом правила писання спростилися. Вода проста, кип'ячена, писанок - спеціально виготовлений у вигляді невеликої металевої воронки, а фарби беруться як «від Бога, так і від людей». Але традиція проминула всі труднощі і змогла вижити й донині.
Символіка кольорів

Червоний - мабуть є найбагатозначнішим кольором і найдавнішим. Символізує добро, радість життя, для молодих - надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Символізує також пролиту за людей кров воскреслого Спасителя і радість життя.

Жовтий - небесне світило, тепло, врожай.

Зелений - означає весняне пробудження природи, надію, життя.

Блакитний - небо, повітря, чистота і здоров'я

Бурий, коричневий - землю і її приховану життєдайну силу.

Чорний - колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті.
Орнаментика

При поділі яйця утворюються поля різної форми і величини. Вони становлять основу для розміщення елементів орнаменту. Кожен із таких знаків прийшов до нас із глибини віків. Закарпатські писанки так само як і українські - це ціла світоглядна система з десятками орнаментальних мотивів. Подаємо основні найпоширеніші накреслення знаків на писанках. Читаючи їх, можна глибше збагнути сенс Великодня.
СОНЦЕ

У давнину Великдень був одним з традиційних свят вшанування сонця. Люди вважали, що небесне світило - то Боже око. У міфологічному світогляді світло символізує видющість і правду, а темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами сліпоти і кривди. Народне повір'я стверджує, що з першим променем вранішнього сонця, зі співом півня гаснуть сили темряви. Отож, сонце символізує знання, справедливість, переможця всілякого зла.

Христа називають Сонцем Правди. Спаситель казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8, 12). Його світло - внутрішнє, духовне. Бог - це світло, а водночас правда, видющість, свобода. Отже, сонце є Божим знаком.
ХРЕСТ

Сонячний знак, стародавній символ сонця, вогню, душі. В орнаменті його називають «божим знаком» і пов'язують з Древом Життя (світовим деревом). Хрест - це перетинання двох ліній: горизонтальної (часу) і вертикальної (вічності) - волі людської з волею Божою. Хрест є водночас і буттям, і небуттям. Для християнина хрест є початком і кінцем, власне життям. Розп'яття стало символом страждання і радісного воскресенія. У християнстві хрест - також символ відкуплення від гріха і смерті.

Походить від схематичного зображення птаха, в давнину сонце уявлялось птицею, що летить по небу. Також є символом чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року.
КВІТИ

Образ квітів в українській традиції багато чому подібний до образу зірок. Квіти і зірки символізують душі людей, а образ квітів більше пов'язаний із дітьми.

За традицією, жінкам, які довго не мають дітей, радять розмальовувати писанки квітами і дарувати їх дітям. Оселя, сповнена дитячим сміхом, - немов Божий квітник.

ЗАВИТОК, ЗМІЙ, СПІРАЛЬ

Завиток, спіраль або змій, як символ життєвої сили та зародження життя, відомий у мистецтві з найдавніших часів. Завиткові форми дуже часто трапляються у природі: галактики, мушлі, бруньки, паростки, рельєфні заглиблення шкіри на долонях, подвійна спіраль молекули ДНК, що є в кожній клітині живого організму.

Спіраль є символом часу, циклічних ритмів року, народжень і смертей. Вона позначає розвиток, рух до вдосконалення. За давніми віруваннями змій був володарем земних вод, богом прадавнього океану - хаосу, з якого постав світ. Змієві приписували безсмертність, мудрість і лікувальну силу. Писанки зі спіралями дарують на здоров'я.


S-ПОДІБНИЙ ЗНАК ВІЧНОСТІ

Це знак єднання протилежностей, на якому тримається світ.

«Боротьба» тепла й холоду, дня і ночі, світла й темряви, чоловіка і жінки, але між цими двома «полюсами» - знак єдності, знак первопочатку і вінця завершення.


БЕЗКОНЕЧНИК АБО КРИВУЛЬКА

Символ води. За міфами і легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу у вигляді первісного «синього моря». Саме з неї постали земля, сонце і все живе. Тому вода є символом вічності і, водночас, плинності часу.

Вода також є посередником між світом живих і потойбіччям. На «той світ» у казках можна потрапити через криницю або переправившись через річку чи море. На Великдень кидали на воду шкаралупки із крашанок, таким чином ніби повідомляючи предкам, що їм уже час святкувати їхню Пасху. Воду як втілення жіночого життєдайного начала вважають джерелом родючих сил природи. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду тілесного і душевного. Символіка очищення лежить в основі християнського обряду хрещення. Сльози - також очищують. До того ж, як і вода, вони є посередниками між світами - щиро плачучи, людина ніби омивається й очищується. Будучи необхідною для всього живого, вода водночас могла бути злою і невблаганною в час весняної повені.
ДЕРЕВО ЖИТТЯ

Древо життя, або ж Світове дерево, символізує єдність усього світу. Це своєрідна модель Всесвіту, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами - своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до Вишнього світу. В образі древа поєдналися уявлення про час, простір, життя і смерть. На горизонтальній площині світове дерево і простір довкола нього діляться на чотири частини, відображуючи уявлення про час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима) і простір (схід, південь, захід, північ). На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив чотиридільний «поділ» простору довкола нього. По вертикалі дерево ділиться на три частини: нижню - коріння (підземний світ), середню - стовбур (земний світ) та верхню - крону (небесний світ). Із кожною з цих частин пов'язані певні істоти. Внизу, побіля коріння, мешкають змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо нижня частина k дерева символізує не лише підземний світ, а І і й воду. У середній частині, на землі, довкола дерева гуртуються великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки. Це також світ людей.

У верховітті Світового дерева селяться птахи і бджоли, тут же розташовані й небесні світила. У міфологічних уявленнях світ членується на три виміри: людина (мікрокосм), суспільство та всесвіт (макрокосм). Або ж літописні яв, нав і прав - світи сучасний, потойбічний та ідеальний - небесний. Причому всі явища природи, події у суспільстві і переживання окремих людей відбувалися однаково як у кожному з цих трьох вимірів, так і в них усіх водночас як у єдиному організмі. А дерево є посередником між цими світами, або розміщує ці світи на собі. За його допомогою можна переходити з одного світу в инший (у світ предків, у небесний світ). Дерево життя найчастіше зображають у вигляді деревця з квітками у вазоні. Поширеною його назвою на писанках є «вазон».

ІНШІ СИМВОЛИ:

Качині лапки, Божа ручка, рукавичка, дідові пальці

Пташиний слід також був оберегом, як відбиток руки язичницького Бога-Сонця, яке, як ми вже розповідали, в давнину асоціювалося з птахом. Подібні знаки символізували владу, заступництво, цілісність -все те, що пов'язувалося з пошаною до руки.

Сварга

Сварга, знайома майже всім стародавнім народам, позначає вічний рух Космосу і творчої енергії. Ця назва походить від санскритського «добре» і «буття». У багатьох культурах цей знак пов'язували з сонцем і небом. Сварга, кінці якої закручуються «проти сонця», означає деградацію, руйнування. Та ж, що закручується «за сонцем», символізує поступ, розвій, рух до вдосконалення. Позначає Божу велич. Один із найстаріших знаків узагалі.

Виноградна лоза

У християнстві виноград - символ духовного відродження. «Я - виноградина правдива, а мій Отець - виноградар» (Йо. 15, 1), - казав Христос. Виноград - це стародавній символ роду. Він часто зустрічається в обрядових піснях для дівчини. Про «красне зелене вино» співають у колядках хлопцеві, якому зичать щасливо одружитися. Родині співають про застелений стіл, на якому стоять три чаші вина: господарю, господині та їхнім дітям. Існує легенда, що коли хтось виявляє до людей особливу любов і доброту, відбувається чудо: звичайна вода перетворюється у вино.

Дубовий листок

Дубове листя символізує силу, довголіття, терпіння. З жолудями - означає духовну і тілесну зрілість. Стародавні слов'яни по- особливому шанували дуб, пов'язуючи його зі священною твариною - вепром. Коли народжувався хлопчик - батько садив на його честь дубочок. На гарних хлопця й дівчину кажуть: хлопець як дубок, а дівчина як калина. Це підтвердять і слова відомої пісні: За переказами, хрест, на якому ро-зіп'яли Спасителя, був витесаний з дуба. Зображення дубового листка для християн є святим знаком Божої справедливости. Дуб символізує могутню Христову силу, щ0 проявляється у твердості віри і доброчинності.

Баранець

До Вселенського собору 692 р. Ісуса Христа зображали у вигляді ягняти. Вівця, ягня - жертовна тварина, символ смирення, невинности, безмежної любови. Є українська приказка: Вівця, як бджола. А инша приказка пояснює сенс попередньої: Бджола мед носить не для себе, вівця шерсть носить не для себе. І бджолі, і вівці властива самопожертва, тому вони є образом «божої тварини». «Мені моя сопілка і вівця дорожчі від царського вінця», - відповів Григорій Сковорода посланцеві Катерини II, коли та хотіла запросити поета-філософа на службу до царського двору. Утім баранець для багатьох народів - знак Божої благодаті, символ багатства, доброї долі, чоловічої сили, родючости, вогню. Це стародавній символ рослинности. Візерунок «баранячі ріжки» на пи¬санках, вишивках у різьбярстві й ткацтві пов'я¬зується із завитками молодих рослинних пагонів. У важливі, доленосні моменти життя (скажімо, на весільному посаді) українці сідали на волохату овечу шкуру, аби у них завжди був достаток і все велося успішно.

Пташка

Птаха символізує людську душу. Існує повір'я, ніби душа прилітає пташкою до новонародженої дитини. Пташкою вона й відлітає, коли людина помирає. Птахи поєднують земне і небесне, вони приносять людям різні вісті (і хороші, й погані), як правило, здалеку чи з потойбіччя.

Більше інформації можна дізнатись на сайті  https://vsviti.com.ua/ukraine/82343  

 

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

 (до Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів)

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

(до Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів)

Кожен рік, 11-го квітня відзначають Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. Саме, 11-го квітня 1945 року американські війська вторглися на територію найбільшого табору, який мав назву Бухенвальд. В'язні, які перебували в Бухенвальді підняли повстання, результатом якого стало ліквідування табору. Саме на території Німеччини діяло близько 14 тисяч таборів. Під час Другої світової війни в таборах перебувало 18 мільйонів чоловік, 5 мільйонів з них були громадяни Радянського Союзу. Щорічно, в Україні, під час проведення Міжнародного дня визволення в'язнів нацизму, проводиться низка заходів, в якій приймає участь Президент України. В цей день, Україна разом з усім світом, вклоняється людям, які пройшли тяжкий шлях через фашистські табори. В цей день, увесь світ віддає данину скорботній пам'яті жертвам нацизму, які загинули в концтаборах, розташованих на території України. Це концтабори – "Сирецький", "Бабин Яр" та "Дарницький", в яких загинуло понад 12 мільйонів людей 30-ти країн світу за роки війни.

  

До вашої уваги видання, які найбільше розкривають дану тему:

Рахлин Д. М. Рукопись [Текст] : [воспоминания отца] / Давид и Феликс Рахлины ; Харьков. правозащит. группа. - Харьков : Права людини, 2007. - 237, [32] с. : фот.

Эта книга написана в жанре если и не уникальном, то весьма редком: сын выполнил, насколько сумел, предсмертный замысел своего отца, восстановив по его рассказам и рукописи подробного плана основные события мемуарного повествования, которое бывший узник сталинского ГУЛага не успел написать из-за своей тяжёлой болезни и безвременной кончины.
Д. М. Рахлин (1902 – 1958) детство, юность, а частично и зрелые годы провёл в Харькове, служил в Красной Армии, преподавал в военных училищах и академиях, работал экономистом в проектных институтах. В 1950 году одновременно с женой Б. А. Маргулис был арестован, без суда приговорён (как и она) к 10 годам заключения в особом "исправительно –трудовом" лагере. В 1956 г. оба реабилитированы.
Их сын Ф. Д. Рахлин (р. 1931) по окончании педагогического института служил в Советской Армии, затем много лет работал в Харькове как журналист и педагог. С 1990 живёт в Израиле.


Франк А. Щоденник [Текст] : містить матеріал, що раніше не публікувався / Анна Франк ; пер. з нім. Михайла Тупайла. - Вид. 3-тє. - Київ : Сфера, 2009. - 282 с. : іл.

Последняя запись в дневнике датирована 1 августа 1944 года, через три дня гестапо арестовало всех, кто прятался в убежище. Сама Анна умерла в концлагере Берген-Бельзен. Её записи сохранились и были переданы её выжившему в Освенциме отцу Отто Франку (единственному из скрывавшихся в доме евреев, кто пережил войну), который в 1947 году составил сокращённый вариант для публикации. Отто Франк завещал оригинал дневника Амстердамскому государственному институту военной документации. Издание на русском языке под названием "Дневник Анны Франк" опубликовано в издательстве "Иностранная литература" в 1960 году в переводе Р. Райт-Ковалевой и с предисловием И. Эренбурга, который писал: "за шесть миллионов говорит один голос – не мудреца, не поэта – обыкновенной девочки… Дневник девочки превратился и в человеческий документ большой значимости, и в обвинительный акт".

Мальований П. Ф. Страдницька дорога додому [Текст] / П. Ф. Мальований, І. С. Подолинний. - Київ : Україна, 2002. - 128 с. : ілюстр., [7] с. Фотогр.

У книзі розповідається про невольницьку долю молодих людей, насильно вивезених у роки війни до Німеччини, де їх чекала рабська праця, муки пекла в концентраційних таборах Трейтього рейху. Розрахована на широке коло читачів.

Кузнєцов А. В. Бабин Яр [Текст] : роман-документ / Анатолій Кузнєцов. - Київ : Самміт-книга, 2009. - 351, [16] с. : фот. кольор.

Автор книги Анатолій Васильович Кузнєцов народився та виріс у Києві, на Куренівці, неподалік від великого яру, назва якого свого часу була відома тільки місцевим мешканцям: Бабин Яр. Перед війною це було місце дитячих забав. Більш ніж 2 роки воно було забороненою зоною, з дротом під високим струмом, з табором, на заслонах якого було написано, що по кожному, хто наблизиться, буде відкрито вогонь. Далі відразу, в один день, Бабин Яр став відомим усьому cвiтy.
Кожного дня тут розстрілювали євреїв, росіян, українців...
Про цю книгу краще за все сказати словами самого автора: "Я пишу так, начебто присягаюся за юридичне свідчення на найвищому чесному суді i відповідаю за кожне своє слово. У цій книзі оповіджено тільки правду – ТАК ЯК ЦЕ БУЛО".

Явожно [Текст] : спогади в'язнів пол. концентрац. табору / Об-ня українців "Закерзоння". - Перемишль ; Торонто ; Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2007. - 354 с. : фотогр. - (Бібліотека Закерзоння. Серія "Спогади" ; т. 1). - Укр., пол. - Бібліогр. в підряд. прим.

Польський концтабір Явожно був одним з найжорстокіших заходів проти українського населення, вжитих польською владою під час депортаційної акції "Вісла". У таборі каралися протягом майже двох років 3873 українці, запроторені без звинувачувальних актів або судових реченців. Серед в’язнів було понад 800 жінок і кілька десятків дітей віком до 14 років. Від тортур, голоду і виснажливої праці у таборі померло не менше ніж 160 в’язнів.
До книжки ввійшли 38 споминів колишніх в’язнів концтабору. Вони потрапили в табір з усіх земель Закерзоння-Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Бойківщини, Підляшшя. З їхніх споминів виринають усі страхіття, через які пройшли ці безвинні люди, кинуті польською післявоєнною владою за колючий дріт концтабору, який лише два роки перед тим був філією горезвісного табору смерти Аушвіц-Біркенау.

Павлівський Б. С. І терни, і тюрми [Текст]. Кн. 1 / Б. С. Павлівський. - Тернопіль : Лілея, 2005. - 190, [1] с. : фотогр.

Книга Бориса Павлівського "І терни, і тюрми" – це болюча сповідь старійшини української літератури про своє стражденне життя і невситиму жадобу до творення Слова, наповненого Божою сутністю.
Пройшовши крізь пекло Сибіру, він зберіг людську гідність і вірність християнській моралі в нелюдських умовах сталінського ГУЛАГу, засвідчивши справжній патріотизм.
Доля митця Бориса Павлівського – це доля всіх справжніх синів України. Книга насичена фактажем і глибокими філософськими роздумами про людське буття і особливу місію кожного, хто прийшов у цей світ з волі Господа. Сповідь письменника однаково цінна для науковців – дослідників злочинів сталінської системи, і для істориків, і для священно служителів, і для викладачів всіх рівнів освітніх закладів.А найперше – для тих, хто щиро вірить, що книга – джерело знаннь.

Пам'ять заради майбутнього [Текст] : з історії десятиріч. діяльн. Укр. спілки в'язнів-жертв нацизму та спогади / Укр. спілка в'язнів – жертв нацизму ; [ред., упоряд. О. Гаца, редкол.: М. Демідов [та ін.], відп. за вип. Н. Слєсарєва]. - 2-е вид., допов. - Київ : [б. в.], 2003. - 567 с. : ілюстр.

У цій книзі – страждання та біль, що навік залишилися в пораненій душі кожної людини, яка пройшла крізь пекло фашистського рабства. У ній спроби – зафіксувати в поетичній формі людські страждання, пережиті в часи панування ІІІ Рейху.
Автори цих поетичних творів – люди, які в молоді роки були позбавлені в неволі всього: дитинства, права навчатись, любити, відпочивати, займатись улюбленою справою, вільно обирати своє майбутнє.
У їхніх ліричних творах – пропущена через серце і пронизана глибоким смутком туга по матері, по рідній домівці, переживання про те, як тяжко було покидати рідну землю. Безрадісні молоді роки, проведені в неволі, тяжка виснажлива рабська праця, голод, холод, моральні та фізичні знущання.
Чимало віршів, заміщених у цій книзі, були написані в неволі та в тяжкі повоєнні роки.
Авторами деяких з них є діти колишніх невільників.
Не всі вірші досконалі з літературної точки зору, але їхня цінність в тому, що вони намагаються передати дуже тяжкий життєвий досвід та пов’язані з ним складні людські почуття.
У цій "В’язнярській Одисеї", по суті , засобами поетичного слова відтворені методи і масштаби поневолення гітлерівськими нацистами нашого народу.

Українські в'язні концтабору Маутгаузен. Свідчення тих, хто вижив [Текст] / Укр. ін-т нац. пам'яті [та ін.] ; [упоряд.: Л. С. Герасименко та ін.]. - Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. - 335 с. - Текст рос., укр. - Бібліогр. в підрядк. Прим.

У книжці представлені спогади, листи та усні історії наших співвітчизників. Які дають змогу пролити світло на особистий досвід перебування українських в’язнів в одному з нацистських концтаборів – Маутгаузені. У виданні використано фотографії, документи та листи з фондів Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI ст. [Текст] : іст. нариси : у 2 кн. Кн. 1 / [А. Айсфельд та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій [та ін.] ; НАН України, Інститут історії України. - Київ : Наукова думка, 2011. - 731, [2] с. - Бібліогр. в кінці ст.

У виданні висвітлюється широке коло питань одного з найбільш драматичного періоду історії України – періоду Другої світової війни.
На основі критичного аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, подається сучасне бачення мобілізаційних і режимних заходів радянського керівництва, стратегічних і фронтових операцій на території України, політики німецької окупаційної влади, повсякденного життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, боротьби партизанів та підпільників у тилу нацистських окупантів, діяльності самостійницьких інституцій, становища військовополонених, суспільно-політичних та соціокультурних процесів воєнної доби, стану радянської економіки в роки війни та у відбудовний період, з’ясовуються також долі жертв нацистських переслідувань, демографічні втрати українського народу в роки війни.

Україна в полум'ї війни. 1941-1945 [Текст] / [П. П. Панченко, О. І. Уткін, В. І. Горєлов [та ін.] ; редкол.: П. П. Панченко (голова) та ін.]. - Київ : Україна, 2005. - 557, [1] с. : ілюстр. - Бібліогр. в кінці ст.

Спираючись на фактичний матеріал, маловідомі архівні документи, автори детально аналізують оборонні і наступальні операції, проведені на території України у роки Великої Вітчизняної війни, показують масовий героїзм бійців і командирів Червоної армії у боях за визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників.
На основі аналізу фактичного матеріалу, нових архівних джерел автори розглядують найважливіші операції Червоної армії на території України, що суттєво вплинули на подальший хід Другої світової війни, значною мірою збагатили воєнне мистецтво.

Не відступлюся! [Текст] : До 100-річчя Оксани Яківни Мешко / [Харків. правозахис. група ; упоряд. : В. В. Овсієнко, О. Ф. Сергієнко]. - Харків : Права людини, 2005. - 343 с. : іл.

Доля родини цієї жінки з Полтавщини – показова як приклад нищення українства окупаційною радянською владою. Ця жінка вчинила подиву гідній спротив цілій імперії зла спочатку з мусу самозахисту, а потім вийшла в організатори цілеспрямованої боротьби за права людини і права народу, відомої в нашій історії як Гельсінський рух. Пройшовши концтабори й заслання (1947-1956, 1980-1985), вона стала однією з найсвітліших особистостей і найвидатніших діячок українського національно – визвольного руху XX століття, який увінчався проголошенням незалежності. Книжка містить спогади, листи, інтервю, документи. Вона підготовлена за програмою Харковської правозахистної групи в серії публікацій меморіального характеру – автобіографічних розповідей колишніх політ вязнів та учасників руху опору тоталітарному режимові.

Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі [Текст] / Віктор Франкл ; [пер. з англ. О. Замойської]. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 159, [1] с. - Бібліогр. в підрядк. прим.

Три роки ув’язнення в концентраційних таборах Дахау і Освенцимі, голод, приниження, нелюдська жорстокість та страждання – не кожен зміг вижити в таких умовах, а написати про свій досвід життєстверджуючий твір наважився лише Віктор Франкл, австрійський психолог і філософ, засновник логотерапії.
"Людина у пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі" розійшлась накладом в 10 мільйонів екземплярів і переведена на 24 мови світу. Книга складається з двох частин: власне ув’язнення, опис життя в концтаборі та роз’яснення, спостереження та виведення нового психіатричного методу – логотерапії і введення поняття проактивності. Згідно його теорій між подіями, які випали на долю людини, і її ставлення до них лежить свободна воля. Інакше кажучи, ми самі вибираємо, як відноситись до свого життя і оточуючого світу. Сучасна психіатрія й досі спирається на тези, виведені Франклом, і визнає величезний внесок в пошук сенсу і мотивацію людського існування.

Губка І. М. Дорогою боротьби ("Сіроманці" – курінь окремого призначення) [Текст]. [Ч. VIII] / Іван Губка. - Львів : Афіша, 2011. - 563, [8] с. : ілюстр. - Бібліогр.: с. 561.

Книжка дослідника історії визвольних змагань Івана Губки "Дорогою боротьби" про життя командира куреня "Сіроманці" Федора Карпенка.
Автор пов’язує цю людину з одним із відомих командирів партизанського загону Ковпака, котрий у 1943 р. перейшов на сторону УПА і узяв собі псевдо "Яструб". Життєвий шлях Яструба гідний сценарію захоплюючого історично-пригодницького фільму. Ходили лише легенди про його перебування ніби-то десь у Чехословаччині і загибель в бою у Карпатах.
Зрозуміло, що совєцька пропаганда мусила всіляко приховувати такі речі. Проте виглядає на то, що Дмитро й Федір Карпенко – одна й та ж людина, і дійсно був отим командиром роти розвідки ковпаківського партизанського загону.

У роки неволі [Текст] : листи, спогади, свідчення громадян Чернігівщини про перебування у неволі у роки Другої світ. війни : зб. док. і матеріалів / Департамент інформ. діяльн. та комунікацій з громадкістю Черніг. облдержадмін., [Держ. арх. Черніг. обл.] ; упоряд. : Н. Лобанова, І. Рябчук, Р. Воробей [відп. ред., авт. передм.]. - Чернігів : Десна Поліграф, 2016. - 463 с. : фот., табл.

У збірнику відтворюються події Другої світової війни через трагічні долі тих, хто з різних обставин потрапив на рабські роботи в німецькій неволі. Збірник документів розрахований на істориків, краєзнавців, викладачів, студентів, учнів та усіх, хто цікавиться історією Другої світової війни та Чернігівщини.