Здавна кожен регіон України мав свої традиції та особливості писанкарства. Одного погляду на писанку було достатньо, щоб сказати в якій області її було виготовлено та що саме хотів сказати автор писанки (деякі з писанок розповідали цілі історії про життя людини чи цілої родини). То якими ж були відмінності між писанками різних областей.

Лемківщина. Тут поширеними були одно- та двоколірні писанки: червоні, жовті, помаранчеві, зелені, блакитні та білі (чорний колір майже не зустрічався). На великодніх писанках лемки зображали сонце, зорі, хрести та троянди (ружі).

 

На писанках Бойківщини нараховувалось до 100 варіацій малюнків: зірки, кривульки, тричверті, спіралі тощо. Кожен символ ніс своє значення. Наприклад, арійський символ сонця (свастика) був побажанням довголіття та щастя, кривульки та спіралі – символізували «нитку життя (долі), життєвий шлях» та вічність руху сонця.

 

Писанки Гуцульщини вважались найінформативнішими – на них можна було прочитати цілу історію про життя людини. Початково гуцульські писанки мали жовтогаряче забарвлення, пізніше на них з’явились й інші кольори: блакитний, червоний, рожевий та фіолетовий. Кожен колір мав символічне значення: чорний – земля,червоний – життя, сила, здоров’я та кохання, білий – чистота та святість, жовтий – колір сонця та достатку, зелений – весна та пробудження природи від зимового сну. Серед візерунків на гуцульських писанках зустрічаються хрест (символ Бога), трикутник (подружня пара), драбинка (символ прагнення до вищого), дерево (древо життя, древо роду), а також тваринні та рослинні мотиви: дубові листочки (сила), колоски (достаток, гарний врожай), пташки. Гуцульські писанки вирізняються тонкістю, ніжністю та мініатюрністю.

Космацькі писанки є більш барвистим різновидом гуцульських писанок. Традиційно на них зображали геометричні візерунки, які поєднувались з деревом життя (гілочкою з птахами), гуцульською хатою, кониками, метеликами, рибками тощо. Зустрічаються на них і квіти-ружі.

Покутські писанки мають зелене, синє, червоне, коричневе або жовте тло, на яке нанесено великий малюнок з рослинними мотивами та ліній, які ділять писанку навпіл або на більше дрібних частин. Характерною ознакою цих писанок є яскраві контрастні плями на всій площині яйця.

На Буковині популярними були геометричні малюнки досить великого розміру. Серед орнаментів зустрічались смужки, розети, які розміщувались на темно-червоному або чорному тлі.

 

Прикарпатські писанки мають жовте, помаранчеве та чорне забарвлення. На писанках зображають церкви з хрестами, свастику та розп'яття зі схематично зображеною людиною.

 

Сокальські писанки вирізняються деталізованими переважно рослинними мотивами, нанесеними на червоне, чорне, темно-зелене чи бузкове тло (інколи малюнки наносять і на нефарбовані яйця). Серед популярних орнаментів: дубове листя, гачкові хрести, решітки, сонечка, вітрячки, метелики тощо.

На Поділлі поширені писанки темних кольорів: чорного, фіолетового та коричневого. Візерунки також мають неяскраве забарвлення: чорного, червоного та білого кольору (інколи зустрічається жовтий та зелений). Серед орнаментів геометричні, рослинні та тваринні мотиви: дубове листя, курячі лапки, черепашки тощо. На писанках-подарунках малювати візерунки-побажання. Наприклад, для дітей зображали квіточки та метеликів, для хліборобів – колоски, як символ гарного врожаю.

У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок було поєднання синього та зеленого, червоного та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів. Орнаменти найчастіше були геометричні та рослинні.

На Наддніпрянщині на писанках зображали рослинні мотиви на чорному, темно-вишневому, червоному, інколи й зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображували розгорнутими і вони мали біле, жовте та червоне забарвлення.

Писанки Полтавщини були білого, жовтого та зеленого кольорів з червоними, коричневими, чорними та зеленими орнаментами. Основним мотивом розпису були рослинні мотиви, які доповнювались зображенням людей та тварин.

Писанки з Київщини дещо схожі на полтавські, однак тут частіше зустрічаються геометричні мотиви (трикутники, зірочки), тваринні (курячі лапки) та зображення квітів. Кольори орнаментів більш насиченні та досить великого розміру. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.

На Чернігівщині переважають писанки білого, червоного та чорного кольорів. Серед орнаментів солярні та рослинні мотиви (геометричні майже не зустрічаються): хмелики, ружі, безконечники, хвильки тощо.

 Для писанок Запоріжжя характерні рослинні мотиви, зображенні широкими лініями чорного та червоного кольорів.

На дніпропетровських писанках вдало поєднуються геометричні та рослинні орнаменти насичених кольорів.

Солярні мотиви та знаки води – характерні орнаменти на писанках Черкащини. Найчастіше на них зображають схід сонця, як символ нового життя.

Писанки Тернопільщини прикрашають хвильки, безкінечники, кривульки, павучки та квіти. Також тут поширенні чорні писанки з орнаментом білого, синього, жовтого (інколи червоного) кольорів.

Волинську писанку ділять на кілька парних полів, на яких зображають вітрячки, грабельки та спіральки, на вишневому або зеленому тлі – колір орнаменту: жовтий, помаранчевий, червоний, білий, рожевий. На писанках поширене поєднання геометричних та рослинних орнаментів: символів родючості, землі та води (трикутники, решіточки, хвилясті лінії).

Писанки Львівщини мають геометричні візерунки (трикутники), солярні мотиви та рослинні орнаменти. На деяких зустрічаються зображення птахів, хрестів, символи води. Для львівських писанок притаманна деталізація та дрібність малюнку.

 

На писанках Житомирщини зустрічаються рослинні мотиви та дзеркальна симетрія (писанку часто ділять на чотири частини і кожна є віддзеркаленням). Найпоширеніші орнаменти – дзвоники, тюльпани та троянди.

На рівненських писанках найчастіше зустрічаються геометричні та рослинні мотиви, зображенні на зеленому або червоному тлі. Колір орнаменту білий, червоний, жовтий, зелений.

На Вінниччині та Хмельниччині писанки мають яскраві геометричні та рослинні орнаменти досить великого розміру. Цим писанкам притаманна певна грубість виконання та форм. Орнаменти: паралельні лінії (символ води), зиґзаґи, спіралі, кривульки, свасти та ламанні хрести.

Писанки Сумщини традиційно ділять на дві частини (малюнок на кожну наносить однаковий). Характерні орнаменти: солярні знаки (зорі, сонечко). Кольори орнаменту червоний, білий (тло найчастіше чорного кольору, як і в тернопільських писанок).

Харківські писанки мають темне забарвлення: чорний, темно-червоний або зелений кольори. Орнаменти спокійних кольорів: коричневого, жовтого, білого. Найпоширеніші символи: дубові листочки, тюльпани, ружі, зірки.

 Для писанок Південної України характерні яскраві та контрастні кольори, великі малюнки з невеликою кількістю деталей. Поширеними є геометричні мотиві, що поєднуються рослинними символами.

 

ПАМ'ЯТКИ СУМЩИНИ.

Софронієвський монастир, Нова Слобода

Софроніївський монастир – православна чоловіча обитель, заснована близько 1630 року. Розташований у селі Новій Слободі на горі Чудна. Унікальний комплекс Софронієвського монастиря розташований серед дубового лісу, на високих пагорбах над рівнинною заплавою Сейму.

Що можна побачити в монастирі Відвідайте ці дивовижні місця, і ви побачите три вцілілі наземні споруди: трапезну 17 століття, яка має прямокутний корпус, розташована на окремій височині. Зовнішній вигляд одноповерхової будівлі відрізняється від церкви своєю суворістю і лаконічністю; надбрамну Покровську церкву середини 18 століття із виразним силуетом. Храм складається з двох ярусів, на першому з яких розташовані арка й арочні дверні прорізи. Другий ярус церкви являє собою стрункий одноглавий храм, побудований у стилі єлизаветинського бароко. Його фасад прикрашають пишні наличники на вікнах, вигнуті карнизи й витончений купол; настоятельскій корпус, побудований 1911 року – пишно прикрашений та побудований в неоросійським стилі. Різноманітні напівколони, різьблені лиштви є його відмінною особливістю. Більш відомий як храм Пророка Іллі. Окрім дивом вцілілих давніх споруд, на території комплексу Софронієвського монастиря можна знайти й сучасні будівлі. Це: лікарняний корпус – збудований у «неоросійському» або псевдоросійському стилі. Ілюстрацією цьому слугують  стилізовані карнизи, напівколони, склепіння. Розташований неподалік від трапезної; капличка Божої Матері. Однак найбільш цікава частина Софронієвського монастиря у підвалах. Кілька печерних комплексів вириті в лісовому грунті на зразок знаменитих підземель Києво-Печерської лаври. Лабіринти складаються з безлічі недосліджених ходів, ніш-аркосолій для поховань і відокремлених келій. Найдавніші печери датуються 13–14 століттям. Вони досі зберігають безліч таємниць і загадок історії.

Садиба «Круглий двір», Тростянець

У Сумській області, на північному сході України, розташоване невелике й затишне містечко Тростянець. Однією з унікальних пам'яток архітектури в ньому є садиба «Круглий двір». Це улюблене місце туристів не має аналогів в українській архітектурі середини 18 століття.

Історія

 Садиба «Круглий двір» – одне з трьох чудес Сумщини. Заснована Йосипом, Герасимом, Денисом та Пилипом Надаржинськими 1749 року. З моменту побудови використовувалася як оборонне укріплення від постійних набігів кримських татар. Архітектором «Круглого двору» був Йосип Надаржинський – син царського духівника Тимофія Надаржинського. Він спроектував одноповерхову фортецю в формі овалу, ширина якої сягає 60 метрів, а довжина – 80. На початку 19 століття садиба «Круглий двір» із прилеглою територією перейшла у володіння князя Василя Голіцина. З цього моменту почався новий етап в існуванні «українського амфітеатру». Князь модернізував його, перетворивши на будівлю для театральних виступів. Усередині прибудували триярусні ложі для глядачів, а внизу на майданчику грали актори-кріпаки. Також внутрішні приміщення веж були обладнані під житлові кімнати для театральної трупи. На арені ставили різноманітні постановки, влаштовували балетні виступи, проводили кінні та циркові акробатичні вистави. Спробуйте вимовити якесь слово чи зачитати вірш, перебуваючи всередині садиби, і ви переконаєтеся, що тут чудова акустика. Сьогодні «Круглий двір» використовують для проведення різних культурних акцій та заходів. 

Що можна побачити в садибі

 Садиба «Круглий двір» – найдавніша громадська споруда північного сходу України, яка збереглася до нашого часу. Розташована в центральному парку міста. За своєю формою садиба-манеж нагадує античний амфітеатр. Однак сама споруда має чотири триярусні вежі, схожі за конструкцією на маленькі ротонди. Будівля обнесена глухою цегляною стіною. Готичні вузькі стрілчасті вікна розташовані в два ряди й розділені рельєфним виступом.  Загалом у будівлі простежується поєднання готики та українського бароко. Зі східного боку Круглого двору є головні ворота у формі арки, через які можна потрапити всередину. Влітку садиба «Круглий двір» перетворюється на місце проведення різноманітних концертів, реконструкцій історичних подій, лицарських турнірів, фестивалів, ярмарків, прямих трансляцій. Також тут полюбляють влаштовувати фотосети. Родзинкою садиби є нічне освітлення, що значно додає шарму цьому місцю. Біля садиби розташований палац князя, який також можна відвідати. Раніше в маєтку Василя Голіцина жив і творив російський композитор Петро Чайковський, який написав тут знамениту увертюру «Гроза». На території маєтку розбитий дендропарк з декількома ставками, багатовіковими дубами й мінеральними джерелами. Також тут облаштована алея закоханих із пам'ятником серцю.


 Мовчанський монастир-фортеця

Молчанський монастир-фортеця є найвідомішою пам`яткою Сумської області. Перші згадки про фортецю датуються 16 століттям, хоча, імовірно, як оборонна споруда вона могла бути побудована на кілька століть раніше. За свідченнями архівних документів, вже в 16 столітті будівля була побудована з міцного каменю, а не з дерева, як більшість фортець на Русі.

Починаючи з 1592, територію зміцнення стали заселяти монахи, працями яких, всередині шестикутної фортеці, був побудований православний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Трохи пізніше проживали тут монахи зайняли всю цитадель. Свою гучну славу Молчанський монастир-фортеця набув після періоду «смути», коли по всій державі велися бої за царювання між Борисом Годуновим і названим сином Івана Грозного Лжедмитрием. Саме він зайняв фортеця в Путивлі під власну резиденцію. До того моменту Молчанський монастир і селища навколо нього були одними з найзаможніших, сюди з`їжджалися купці з ближніх і дальніх городищ. Після 16 століття подібний підйом Путивля не повторювався. У період революцій 20 століття руйнування монастирського комплексу досягли неймовірних масштабів, і лише до 1990-м рокам завдяки реконструкціям вдалося повернути фортеці її колишній вигляд і пишне оздоблення. Сьогодні Молчанський монастир-фортеця є місцем світового паломництва як релігійний центр і пам`ятник культури. Архітектура жіночого монастиря реконструйована в стилі класичного українського бароко, а всередині комплексу тривають відновлювальні роботи.

Палац Лещинських, Кияниця

Перлиною садибного будівництва чудової Слобожанщини є палац Лещинських, розташований у селі Кияниця Сумської області.

Історія палацу в Кияниці Палац Лещинських був побудований у 1890 році. Меценат, цукрозаводчик І. Харитоненко купив тут землю, де і побудував свій перший цукровий завод і невеликий палац, який заповідав своїй племінниці Марії Лещинській. Радянський період У радянські часи у палаці Лещинських перебувала музична школа, а після – турбаза всесоюзного значення «Кияниця». На турбазі відпочивали приїжджі з Москви, Северодвінську, Мурманська і Крайньої Півночі СРСР. На озері була можливість поплавати на катамаранах і човнах. У збережених господарських будівлях розміщувалася їдальня. Зсередини Кияницький палац переобладнали: розкішні зали і апартаменти перетворили у номери на кшталт гуртожитку. Палац сьогодні Сьогодні садиба перебуває в аварійному стані. Сам палац Лещинських і службові приміщення приходять у запустіння і повільно руйнуються. Незважаючи на їх занедбаний вигляд, вони продовжують захоплювати своєю композиційною довершеністю, величчю і красою збереженого зовнішнього декору. В даний період часу палац Лещинських у Кияниці належить Сумському національному аграрному університету. У ньому проведена часткова реставрація.

Що можна побачити у палаці Лещинських 

До сих пір напівзруйнована садиба зберігає сліди колишнього чарівності. Двоповерховий палац, побудований у стилі неоренесансу, стоїть на березі озера. Садиба Харитоненко прикрашена витонченою башточкою над парадним під'їздом і декорована колонами. Будівлю оточує величезний англійський парк загальною площею 56 га. Тут виростають понад 70 видів чагарників і дерев. Особливо романтичний вид палац має з протилежного берега озера. Збереглися господарські будівлі, невеликий флігель і міст через ставок, побудований господарями. До недавнього часу всередині палацу можна було помилуватися залишками ліпнини і величезними з витонченими поручнями сходами, що ведуть на другий поверх

Пам'ятки Сумщини можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/wat

ch?v=dHdvtxLgpfI,  

https://www.youtube.com/watch?v=29LeyXzBD_A

11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

11 квітня в усьому світі відзначають пам’ятну дату — Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation). Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року.

Система концтаборів, вибудувана нацистською Німеччиною, є однією з найжахливіших і найпотворніших речей, до яких докотилося людство.

Концтабори нацистів

Після приходу до влади нацистів на чолі з Гітлером боротьба з інакомисленням одразу набула вкрай жорстоких форм. Першим концтабором (нім. Konzentrationslager або KZ) став Дахау поблизу Мюнхена, відкритий 20 березня 1933 року, він функціонував аж до звільнення його американцями 29 квітня 1945 року.

Уведення надзвичайного стану (лютий 1933-го) супроводжувалося масовими арештами комуністів, яких нацисти звинуватили в підпалі Рейхстагу. У березні 1933-го ухвалено закон про надання нацистському уряду надзвичайних повноважень, на підставі яких проведені арешти керівників «старих» політичних партій (соціал-демократичної та інших), профспілкових діячів, а також євреїв — письменників, журналістів і юристів. У 1933 році кількість заарештованих в рейху — 26 789. Штурмовими загонами SA та SS і поліцією створено близько 50 таборів масового ув’язнення, зокрема Дахау, Оранієнбург, Естервеген і Заксенбург.

У число в’язнів концтаборів потрапляли особи, які слухали іноземні радіопередачі, «розповсюджувачі чуток», релігійні сектанти та гомосексуалісти. У квітні 1934-го ці табори перейшли повністю під контроль SS, судова влада втратила будь-яку можливість втручатися у справи гестапо. У лютому 1936 року рейхсфюрер SS Генріх Гіммлер наділив гестапо правом проводити арешти та розслідувати всі види антидержавної діяльності в рейху. Малі концтабори ліквідували, а ув’язнених перевели у більші табори — Дахау, Заксенхаузен і Бухенвальд.

У квітні 1938 року кримінальних злочинців, підданих «превентивному затриманню», перевели з в’язниць у концтабори, які, крім первісної функції, стали виконувати роль «виховних таборів».

Чисельність політичних в’язнів (марксистів, противників нацизму та євреїв) збільшилася після анексії Німеччиною Австрії та Судетської області (1938). Табори переповнилися, особливо через арешт після «Кришталевої ночі» близько 35 тисяч євреїв. Загальна кількість в’язнів збільшилася з 24 тисяч до 60 тисяч. Напередодні Другої світової війни загальна чисельність в’язнів концтаборів сягала 25 тисяч. З 1939-го концентраційні табори підпорядковані головному імперському управлінню безпеки (Reichsicherheitshauptamt, RSHA) — РСХА.

З початком Другої світової війни та захопленнями нових територій, а особливо після нападу Німеччини на СРСР, зростає й мережа концтаборів. Часом це були просто обгороджені шматки поля без будь-яких укриттів або споруд. У цих нелюдських умовах, без їжі, води, медичної допомоги, тримали тисячі військовополонених, захоплених Вермахтом у літню кампанію 1941 року. Вони, власне, були приречені на болісну смерть.

Необхідно врахувати, що нацисти, всупереч нормам Женевської конвенції «Про поводження з військовополоненими», підписаної 27 липня 1929 року, відразу провели чітке розмежування між полоненими з країн Західної та Східної Європи.

Якщо на Заході діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті (нім. Vernichtungslager — табори знищення), призначені для масового знищення різних груп населення. Тобто конвеєрні фабрики вбивства.

Убивство людей у таборах смерті поставили на потік. Були табори, призначені для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор, Майданек та Освенцим. Два останніх були також «звичайними» концтаборами на території окупованої Польщі. У Німеччині такими таборами смерті були Бухенвальд, Дахау і Равенсбрюк (перший жіночий концентраційний табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, пізніше — газові камери. Трупи спалювали у крематоріях.

Марші смерті та звільнення концтаборів

Незадовго до кінця війни нацисти докладали чимало зусиль для приховування злочинів.

Табори руйнували, а трупи вбитих, які спочатку закопували в ровах, змушували викопувати ув’язнених. Їх намагалися масово спалювати в печах крематоріїв, на гігантських вогнищах, але це вдавалося не завжди — наступ Червоної армії та військ союзників ішов досить швидко.

Тому німці починали масово переводити ув’язнених з таборів — здебільшого пішки. Ці переходи отримали назву «марші смерті».

Найбільші «марші смерті» пройшли взимку 1944-1945, коли Червона армія почала визволення Польщі. Всього на 15 січня 1945 року в німецьких концтаборах перебувало 714 211 ув’язнених (511 537 чоловіків і 202 647 жінок). За підрахунками німецького історика Мартіна Брошата (Martin Broszat), третина цих ув’язнених загинула під час «маршів смерті».

Усього відомо близько 50 таких маршів. Найбільші — з Освенцима, Дахау, Бухенвальду. Нацисти вбивали ув’язнених великими групами до, під час і після маршів.

11 квітня 1945 року розпочалося повстання в Бухенвальді. Повсталі зуміли зібрати саморобний радіопередавач і зв’язатися з командуванням 3-ї армії союзників генерала Паттона.

Незабаром передові частини американців увійшли в табір.

Цей день і став Міжнародним днем звільнення в’язнів фашистських концтаборів.

Усього нацисти збудували 14033 концтабори.

На територіях, підконтрольних гітлерівцям, у концтаборах, таборах смерті, в’язницях перебувало понад 20 мільйонів осіб із 30 країн світу. 12 мільйонів не дожили до звільнення. Серед загиблих — 5 млн громадян СРСР, а також 6 мільйонів євреїв з різних країн.

Нацизм став і залишається єдиною системою, яка поставила знищення цілих народів на потік. Єдиною державою, яка будувала табори смерті, є нацистська Німеччина, розгромлена силами Антигітлерівської коаліції.

Будь-які спроби виправдати ці злочини є злочином перед пам’яттю про загиблих.

 

7 квітня весь світ святкує Всесвітній день здоров'я, який було започатковано на честь створення, а точніше – прийняття статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) у 1948 році.

Щороку Всесвітній день здоров’я проходить під знаком однієї, важливої для суспільства теми. Цьогорічна тема Всесвітнього дня здоров’я – «Моє здоров’я, моє право».

Мета святкування — підкреслити важливість здоров'я кожної людини і людства в цілому. У наш час здоров'я — це не відсутність хвороб, а фізична, психологічна, соціальна гармонія людини, її доброзичливе ставлення як до інших людей, так і до навколишнього середовища.

Згідно з даними вчених, здоров'я залежить від багатьох чинників: більше ніж на 50% воно обумовлено способом життя людини, близько 40% — соціальними й природними умовами життя, 10% становить спадковість.

Геніальний лікар і філософ Давнього світу Гіппократ стверджував, що яка діяльність людини, такою вона і є, такі і її хвороби. Висновок такий — необхідність вести здоровий образ життя була актуальною як в стародавньому світі, так і сьогодні, тому що він (здоровий образ) — є однією з найвагоміших умов та чинників формування, збереження і зміцнення здоров'я навіть у складних екологічних і соціально-економічних умовах, забезпечує високу працездатність, добре самопочуття, ефективну адаптацію до змін довкілля.

Пропоную переглянути відео про День здоров'я за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=lsNXSl-HfQQ&t=21s