Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів тощо. Пізніше такого роду «репортажі» стали на
Термін походить від французького «reportage», яке, у свою чергу, містить латинський корінь «reporto», що означає передавати. Репортажі зазвичай поділяються на телевізійні, газетні та радіо репортажі, а також вони можуть бути опубліковані в журналах та інтернет-виданнях[джерело?].
Специфіка жанру[ред. | ред. код]
В телевізійних репортажах беруть участь, як правило, дві особи — репортер та телеоператор. При цьому розповідь здебільшого ведеться на камеру, а фоном є місце подій, яким присвячений репортаж та має за мету справити емоційне враження, відтворити дійсність, побачену репортером на місці подій та дати побачити, почути (пережити) все те, що було у реальному житті[3].
Необхідність особистої присутності або участі в подіях, яким присвячений репортаж, часто становить загрозу для здоров'я та життя репортерів. У країнах з обмеженнями свободи слова репортери також можуть зазнавати утисків або страждати від насильства з боку окремих соціальних груп або держави. Захистом репортерів опікується декілька організацій, найвідомішою з яких є організація «Репортери без кордонів».
Репортаж як жанр досить часто використовують у мистецтві для підсилення ефекту правдивості описуваних подій. Так, фрагмент радіоспектаклю «Війна світів» за однойменною книгою Герберта Уелса, що транслювався в стилі репортажу 30 жовтня 1938 в ефірі американської станції Сі-Бі-Ес, був сприйнятий радіослухачами як справжній новинний репортаж і більше мільйона жителів північного сходу США повірили у напад марсіан і впали в паніку.
Специфікою репортажу як жанру журналістики є оперативність. Крім того, для цього жанру характерно неупереджене (без оцінок) висвітлення подій і мається на увазі, що репортер є очевидцем або учасником описуваного дійства. Саме факт обов'язкової присутності автора сюжету на місці дії є суттєвою відмінністю репортажу від просто кореспонденції[джерело?].
Інформація в журналістиці
Визначення поняття "інформація" дуже важливе, бо саме через збір, обробку та поширення інформації здійснюється професійна журналістська діяльність.
Саме інформація служить змістом комунікації, який зв'язує в єдиний ланцюжок комунікатора і аудиторію.
Існує багато різних визначень інформації в журналістиці. Деякі дослідники вважають, що "інформація – це всі значеннєві елементи газети, радіопрограми, телепередачі (текстові, зображальні, графічні, звукові тощо), котрі, будучи передані в аудиторію, здійснюють на неї вплив, формують її орієнтації, погляди, ідеали тощо" [1, 5]. Це, як зауважує сам автор, вузьке визначення цього терміна. У науці про журналістику взагалі немає чіткого, загальноприйнятого визначення інформації. Під цим терміном розуміється й інформація про події без коментарю, й фактологічна інформація, і взагалі весь зміст журналістських матеріалів. Відповідно до цього інформацію ділять на три рівні: подієво-фактологічна, коментуюча та інтерпретуюча, фундаментально-теоретична. Детальна інформація за посиланням:http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1835
Із розвитком ЗМК поняття новини починає міцно пов'язуватися саме з діяльністю мас- медіа. Проте слід зауважити, що в сучаснихх українських тлумачних словниках визначення поняття "новина" здебільшого ґрунтуються на класичних визначеннях, наведених Б. Грінченком та В. Далем. Так, у словнику за редакцією В. Буселя (2005 р.) можна знайти таке тлумачення: "НОВИНА, -и, ж.
1. Щойно або недавно одержане повідомлення, звістка і т. ін. про кого-, що-небудь. 2. Те саме, що новинка 2. 3. рідко. Те саме, що новизна 1. 4. Урожай нинішнього року 5. Земля ніколи не орана або вперше зорана; цілина" . Однак ця класична культурна традиція взагалі не знаходить відображення у новітніх словниках та енциклопедіях, що вже не розглядають новину окремо від ЗМК.
Сучасна Електронна енциклопедія Вікі- педія пропонує таке визначення: "Новина — оперативне інформаційне повідомлення. Засоби подачі новин будуються за двома принципами: жорстким — від основної інформації до другорядної та м'яким — зі згадуванням цікавих фактів". У даному твердженні немає прямого посилання на ЗМК, проте пояснення щодо засобів подання новин дають зрозуміти, що йдеться саме про масмедійний текст та його структурні особливості. Можна зробити висновок, що у свідомості сучасної людини новина настільки міцно пов'язана зі ЗМК, що автор визначення навіть не вважає за потрібне давати більш детальні пояснення чи коментувати та обґрунтовувати визначення прикладами з інших, аніж мас-медіа, сфер та галузей. Це підтверджується й наступним, доволі яскравим та показовим моментом. Та ж сама Вікі- педія містить тлумачення слова "новини": "є множиною від "новина" та зазвичай являє собою програму (зібрання декількох новин) на телебаченні та радіо. У друкованій пресі також називаються зведення новин" . Отже, новина та новини розглядаються не як явище буття, що не залежить від мас-медіа, а як безпосередній результат роботи ЗМК. Електронна енциклопедія Вікіпедія є "живою", тобто постійно поновлюваною, і останні корективи в цю словникову статтю було внесено вже у 2009 р. Таким чином, це визначення новини найбільше відповідає сучасним тенденціям розвитку соціокультурної свідомості.
Утім слід наголосити: є ще філософсько- центричний підхід до новини як явища соціальної комунікації. З наведених визначень випливає, що новина — багатоаспектне явище, яке є предметом дослідження теорії жур- налістикознавства, масової комунікації, соціальної комунікації. Суттєво доповнює цей перелік філософський підхід до тлумачення поняття новини, який пропонує дослідниця Н. Шапшай: "Поняття новини сьогодні слід розглядати як фрагмент реальності, який проходить у своєму розвитку три стадії та відповідно існує у трьох іпостасях: 1) онтологічне явище, явище буття, певний момент об'єктивного світу, що не залежить від суб'єкта пізнання; 2) гносеологічне явище, що є результатом віддзеркалення даного моменту у свідомості суб'єкта, що пізнає; 3) явище власне журналістської творчості, що виступає як продукт об'єктивування здубото- го знання, призначений масовій аудиторії". Авторка відзначає, що перші дві іпостасі є основоположними, відправними для виявлення природи позначуваного феномена вже в журналістському контексті.
Створення системи суспільно-правових засобів масової інформації - важливий засіб впливу на процеси демократизації суспільства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань
Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.
Основне призначення системи ЗМІ - безперервне відображення суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.
Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку - соціального управління суспільством. Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі політичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вважають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.
Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню - оперативність, телебаченню - велика сила емоційно-зорового впливу. Хоча нині цей поділ умовний.
Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вірогідна.
ЗМІ складають переважну частину соціальної комунікації, прийнявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використання яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадкувала усе багатство "культури аргументації", коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свідчить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є "переконання".
Своєю популярністю ЗМІ зобов'язані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.
Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надійності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку цифрових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.
Третя територія, "окупована" сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин - пряме народження "культури очевидності", яка виникла ще наприкінці середньовіччя.
Інформатика - це, насамперед, роздуми з приводу людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так і її комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.
У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом "цифрової парадигми", а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взаємною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між культурою аргументації й культурою очевидності.
Телекомунікації намагаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що характеризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.
У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні - складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передвиборних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гуманітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до комунікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху "політики надсучасної технології".
Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку можна подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування.
Коротко зупинимось на них:
- Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.
- Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.
- Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зображення й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.
- Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.
- Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці банки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.
- Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про виборців.
- 7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за допомогою її можна друкувати індивідуальні звернення із швидкістю фотокопіювального пристрою.
- 8. Персональні комп'ютери. Персональні комп'ютери та їх програмне забезпечення були у центрі багатьох дискусій про використання нових технологій у політичних кампаніях.
- 9. Відеогазети. Мініатюризація відеотехніки і створення портативних передавачів дають можливість випускати щоденні "телегазети".
Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись останнім часом у світовому контексті?
Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана "незалежна преса", що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочуватися.
Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.
У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як поширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.
У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й телебачення, стрімголов увірвалося відео. За прогнозами, до кінця століття у високорозвинених країнах практично кожна сім'я матиме власну відеосистему.
Характерною прикметою процесу інформації є з'ява найрізноманітніших інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них - відеотекс (Інколи термін "відеотекс" замінюють терміном "відеотекст"). Відеотекс почався як експериментальна служба, яка давала можливість своїм клієнтам вступати у взаємозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів.
Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: "вибух комунікації" немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:
1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, характером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Людському фактору надається велике значення. Техніка має для них лише статус знаряддя. Вони віддані гуманістичній традиції. Ідеалом для себе вони вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням — не формувати свідомість, а говорити правду.
2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчислювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми. Культура обчислювальників основана на традиціях, що йдуть від Декарта і Лейбніца до Вітгенштейна і Тьюрінга, вона позначена пошуками раціональної істини, логічного доказу і дедукції, а також універсальної мови. У цьому смислі інформатика пильно вивчає процеси інтелектуальної творчості, тяжіє до створення штучного розуму. Рівень соціальної залученості обчислювальників значно нижчий, ніж рівень їх колег із ЗМІ і телекомунікацій, вони більше схильні до політичного нейтралізму. Це не заважає, однак, інформації займати певне місце у соціальному просторі і навіть, як інколи стверджують, бути рушієм істинної "революції" або центром нової "технічної культури".
Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-друге, спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний характер взаємовідносин між складовими частинами.
Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'язку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи.
Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей.
Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси ХІХ ст., радіо 20-х рр., телебачення 50-х рр.).
Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажучи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації. Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням, поступово стираючи, так би мовити, відомчі бар'єри.
Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження він, насамперед, ставав засобом масової інформації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді було, тобто протокольне і документально точним. Про це переконливо свідчать перші фільми братів Люм'єр ("Вихід робітників з фабрики", "Прибуття поїзду"), видові серії, зняті в Росії французькою фірмою "Пате" ("Рибалка в Астрахані", "Повінь у Москві 1908 року", "Донські козаки"), роботи кінохронікерів того часу.
У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі.
Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій.
Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні особливості і жанри.
Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про "телебачення без кордонів" і навіть про "телешовінізм".
І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення високого вирішення (ТВВ) - нової технології, яка дозволяє на екранах телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ заключається у тому, що якість його зображення настільки висока, що кінематографічна промисловість може зацікавитися можливістю його використання при зйомках фільмів.
Це буде означати, що програми як для кінематографа, так і для телебачення можна буде знімати одним і тим же обладнанням, відпаде необхідність займатися справою, що забирає багато часу - перетворенням програм, які були призначені для іншого засобу масової інформації.
До речі, розвиток аудіовізуальних комунікацій, в тому числі й на Україні, дуже гостро поставив проблему телерадіоосвіти. Вирішення питань телерадіоосвіти може бути продуктивним лише у зв'язку з оцінкою сучасного стану і прогнозуванням майбутнього телебачення і радіомовлення в Україні. Сьогодні підготовка кадрів для телерадіомовлення розпорошена по різних закладах, і ні кількісно, ні якісно не забезпечує вкрай зрослих на сучасному етапі кадрових потреб не лише новостворених комерційних, але й державних структур, що породжує нездорову конкуренцію між ними і спонукає їх самотужки вирішувати цю проблему, часто "кустарними", дилетантськими методами, а також відсутній єдиний інформаційно-координуючий центр, який би визначав номенклатуру спеціальностей, потребу в них, програмний рівень підготовки.
Внаслідок цього досі повністю відсутня фахова підготовка спеціалістів з багатьох вкрай необхідних для розвитку сучасного телебачення і радіомовлення професій, наприклад, відеомонтажерів, фахівців з електронних ефектів та комп'ютерної графіки, телерепортерів-журналістів, операторів та режисерів в одній особі та багатьох інших.
Навіть телевізійна журналістика сприймається як монопрофесія, а це ж складний конгломерат різноманітних спеціальностей та спеціалізацій: редактори, сценаристи, репортери, коментатори, ведучі, інтерв'юери, - кожна з яких потребує спеціальної фахової підготовки. Ніхто не готує і фахівців середньої ланки -монтажниць, адміністраторів, асистентів звукорежисерів та ін. Існує ще багато інших невирішених, але принципових питань щодо телерадіоосвіти, від якої врешті залежить сучасне і майбутнє аудіовізуальних комунікацій в Україні.
Враховуючи, що вирішальною ознакою сучасної комунікативної ситуації в Україні є те, що єдиний багатокомпонентний аудіовізуальний інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, нагальною потребою часу стає розробка єдиної національної політики в галузі телебачення і радіомовлення. Невід'ємною складовою частиною цієї політики є вироблення єдиної скоординованої системи фахової освіти, здатної забезпечити відповідний кількісний та сучасний якісний рівень підготовки телерадіофахівців для будь-яких організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування.
Проблема підготовки кадрів для телебачення і радіомовлення за своєю гостротою і важливістю стоїть в єдиному ряду з технічним оснащенням студій телебачення і радіомовлення. І розв'язання цих проблем має йти паралельно і одночасно.
У зв'язку з цим зауважимо, що одним з факторів нормального функціонування всієї системи ЗМІ є характер одержаної освіти і рівень культури, яких, однак, недостатньо для того, щоб гарантувати передачу цього надто крихкого завоювання від одного покоління журналістів до іншого.
Що ж стосується існування єдиної системи ЗМІ, то незаперечне, що жоден із засобів масової інформації, які виникали в процесі розвитку всієї системи, не витіснив, не замінив вже наявні, а доповнив їх, став своєрідним прискорювачем дальшого їх удосконалення. У результаті загальний потенціал системи, що безперервно формується, набагато збільшився.
Завдяки здатності телебачення відображувати дійсність за допомогою звукозорової мови все інтенсивніше виявляється інтегральна якість системи - емоційність. Тепер вже не тільки газета, але і радіо змушені шукати власні можливості для посилення емоційності виступів.
Помітно відчувається і вплив преси на радіо і телебачення, наслідком якого є проникнення аналітичного, дослідницького начала в радіо- і телепередачі. Це і бесіда "за круглим столом" оглядачів, і публіцистичне осмислення складних життєвих проблем за участю телеглядачів, і документальні фільми дослідницького характеру.
Протягом кількох століть суспільство задовольнялось по суті єдиним засобом масової інформації - пресою. Прискорення суспільного життя зумовило виникнення й інших засобів.
Отже, потреба спілкування людей у ході спільної діяльності була джерелом і головною рушійною силою з'яви і розвитку масової інформації.
Преса - найстаріший вид журналістики, її родоначальниця. Розширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні завдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.
Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважала тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917р. і проіснувала до кінця 80-х рр. XX століття. Ряд учених вважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р.
Жанри журналістики
Практична робота " Підготувати зустріч з цікавою людиною."(зняти відеозвіт ).
13.05.2020
Тема заняття: Творчі зустрічі.
- стадія підготовки або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду;
- стадія фрустрації. Фрустрація характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. (у журналістиці та письменстві подібний стан називають "синдромом білого аркушу", який пов'язаний з творчими муками.);
- період або момент інсайту. Його не можна передбачити! Він супроводжується потоком ідей, альтернативним навіюванням рішень та швидким успіхом (тут також можна навести приклад, коли скажімо публіцист після мук шукання нових форм вираження авторської думки, враз так би мовити "за один присіст" пише відмінний, насичений матеріал);
- стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики.
- виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації – конкретний об'єкт дійсності, про який журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають – "вибір об'єкту");
- визначити ті масштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, і розглянути можливі варіанти їх зв'язку;
- спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.
Практична робота. "Скласти прес-реліз. Скласти питання анкети."
05.05, 06.05.2020
Тема заняття:Прес-реліз. Опитування.
Основні параметри
Різновиди
- Анонс.
- Запрошення.
- Інформація.
- Резюме.
- зміст події;
- організатор;
- місце події;
- час;
- причини і значення події.
Технологія написання та підготовки пресрелізуhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B7
Види, форма і зміст опитувань
- Усне опитування (фронтальний, індивідуальний або груповий), письмове (короткочасними (10—15 хв) і тривалими (90 хв))
- Інтерв'ювання
- Анкетування
- Масові опитування
- Експертні опитування
- Репродуктивний
- Реконструктивний
- Творчі питання й завдання
Питання
Правила складання питань
- Кожне питання має бути логічним, окремим і суміщати окремі підпитання.
- Заборонено вживання мало поширені, малозрозумілі слова і спеціальні терміни.
- Питання мають бути короткими.
- При необхідності питання може супроводитися поясненням, але саме формулювання повинне залишатися лаконічним.
- Питання мають бути конкретними, а не абстрактними.
- Питання не повинні містити підказку. Якщо в ньому згадані можливі варіанти відповідей, то їх список слід давати повним.
- Формулювання питання повинне запобігати отриманню шаблонних відповідей.
- Питання не повинні примушувати респондентів до неприємних для них відповідей.
- Мова питань не повинна викликати огиду (наприклад, бути дуже експресивним).
- Недопустимі сугестивні питання
Послідовність питань
- Скрінінгові (або фільтраційні) питання.
- Легкі (розігрівальні, мотиваційні) питання.
- Питання щодо віку та статі.
- Логічний порядок — від загального до специфічного.
- Решта демографічних та персональних питання — наприкінці.
21.04, 22.04.2020
Тема заняття: Практична робота.
Підготуватися до інтерв'ю з однолітками за темами: "Для чого людина живе на Землі?", "Що вам не подобається у вашому житті?".
Підготовлений матеріал відсилати на електронну адресу:
povorozkaola@gmail.com
14.04, 15.04.2020
Тема заняття: Вимоги до бесіди.
Метод бесіди. Інтерв'ю.
а) нежорстка, гнучка програма, яка допомагав оперативно спілкуватися залежно від суджень суб'єкта дослідження, його реакцій, психологічних станів;
б) спеціальний соціальний довірливий контакт психолога з суб'єктом дослідження;
в) бесіда не повинна перетворюватися в усну анкету, питання треба ставити природно, враховуючи контекст спілкування;
г) не ставити запитань у навіюючій, сугестивній формі;
д) система питань повинна допускати взаємоперевірку, відповідні взае-мопояснення;
е) хід бесіди треба фіксувати, документувати (якщо можна, то записувати на магнітофон; протокольно — мова суб'єкта повинна фіксуватися дослівно, без найменшого редагування — "фотографічно");
Це методи, за допомогою яких отримують інформацію на основі відповідей співбесідника на питання, які ставить психолог при контактуванні. Бесіда ґрунтується на особистому спілкуванні, що усуває деякі негативні моменти, які виникають, коли використовують запитальник. Метод бесіди потрібний для вивчення професій, деяких функціональних станів людей, які формуються в трудовій діяльності, аналізуючи особисті професійні плани (в системі профконсультації), оцінюючи робочі місця (в системі ергономічної оптимізації). Цей метод застосовують у поєднанні з іншими методами. Бесіда, яку проводить професіонал-психолог, е цілеспрямованою, плановою з точним формулюванням.
б) спеціальний соціальний довірливий контакт психолога з суб'єктом дослідження;
в) бесіда не повинна перетворюватися в усну анкету, питання треба ставити природно, враховуючи контекст спілкування;
г) не ставити запитань у навіюючій, сугестивній формі;
д) система питань повинна допускати взаємоперевірку, відповідні взае-мопояснення;
е) хід бесіди треба фіксувати, документувати (якщо можна, то записувати на магнітофон; протокольно — мова суб'єкта повинна фіксуватися дослівно, без найменшого редагування — "фотографічно");
Це методи, за допомогою яких отримують інформацію на основі відповідей співбесідника на питання, які ставить психолог при контактуванні. Бесіда ґрунтується на особистому спілкуванні, що усуває деякі негативні моменти, які виникають, коли використовують запитальник. Метод бесіди потрібний для вивчення професій, деяких функціональних станів людей, які формуються в трудовій діяльності, аналізуючи особисті професійні плани (в системі профконсультації), оцінюючи робочі місця (в системі ергономічної оптимізації). Цей метод застосовують у поєднанні з іншими методами. Бесіда, яку проводить професіонал-психолог, е цілеспрямованою, плановою з точним формулюванням.
Основні вимоги до бесіди як методу:
ґ) ставити питання в непрямій формі, провокуючи суб'єкта на вільні міркування (наприклад, "Якби ви...?", "Як ви думаєте..?", "Що ви вважаєте за потрібне сказати про вашу професію школярам?" тощо);
є) не обов'язково бесіда повинна відбутися за один раз. Вона може складатися з обміну репліками, розірваними в часі та просторі.
Недолік методу бесіди порівняно з запитальником — розтягнутість, досить повільне накопичення даних при дослідженні масового характеру. Тому на практиці частіше застосовують запитальник, бо він економить час.
07.04, 08.04.2020
Тема заняття: Мистецтво розмови.
Мистецтво розмови
01.04.2020
Тема заняття: Інтерв'ю як метод збору інформації.
Правила інтерв'ю
Результаты поиска
Все результаты
Термін «інтерв'ю» в науці й журналістській практиці прийнято вживати у двох значеннях:
- Метод збирання (у журналістиці, соціології, психології) або поширення (у Public relations) інформації;
- Поширений у всіх видах ЗМІ журналістський жанр інформаційної групи.
Інтерв'ю (у першому значенні терміна) є головним методом отримання журналістом фактів, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлень завдяки усному спілкуванню суб'єкта (кореспондента) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, спортсменом, артистом тощо).
Цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. У цьому ракурсі вся журналістська робота — суцільне інтерв'ю.
Професійний журналіст мусить бути гарним комунікатором, адже його діяльність складається з розмов із людьми й описування (або викладу) почутого. До проблем творчості, майстерності журналіста входить не лише безпосереднє створення тексту, але й мистецтво збирати матеріал для нього, тобто мистецтво спілкування.
Інтерв'ю (у другому значенні терміна) є журналістським жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста. Один із найпоширеніших серед великоформатних інформаційних жанрів як у пресі, так і в аудіовізуальних ЗМІ та Інтернеті. Журналістикознавці відзначають як позитивну загальну тенденцію сучасної журналістики — зміцнення інформаційної основи ЗМІ та посилення діалогічності. Інтерв'ю тут відіграє чи не найпершу роль, ставши домінуючим жанром на сторінках преси, в ефірі та Інтернеті, набуваючи форм розгорненого діалогу з аудиторією (численні ток-шоу, «прямі лінії», опитування тощо).
Повне визначення інтерв'ю виглядає так:
Інтерв'ю — один з інформаційних жанрів журналістики та публіцистики, у якому подається вільний виклад розмови журналіста з особою, думки або коментарі чи враження якої з певних актуальних життєвих питань являють громадський інтерес і призначені для публікації у пресі, показу на телебаченні, трансляції по радіо, використання в Інтернеті тощо.
Термін «інтерв'ю» в науці й журналістській практиці прийнято вживати у двох значеннях:
- Метод збирання (у журналістиці, соціології, психології) або поширення (у Public relations) інформації;
- Поширений у всіх видах ЗМІ журналістський жанр інформаційної групи.
Інтерв'ю (у першому значенні терміна) є головним методом отримання журналістом фактів, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлень завдяки усному спілкуванню суб'єкта (кореспондента) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, спортсменом, артистом тощо).
Цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. У цьому ракурсі вся журналістська робота — суцільне інтерв'ю.
Професійний журналіст мусить бути гарним комунікатором, адже його діяльність складається з розмов із людьми й описування (або викладу) почутого. До проблем творчості, майстерності журналіста входить не лише безпосереднє створення тексту, але й мистецтво збирати матеріал для нього, тобто мистецтво спілкування.
Інтерв'ю (у другому значенні терміна) є журналістським жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста. Один із найпоширеніших серед великоформатних інформаційних жанрів як у пресі, так і в аудіовізуальних ЗМІ та Інтернеті. Журналістикознавці відзначають як позитивну загальну тенденцію сучасної журналістики — зміцнення інформаційної основи ЗМІ та посилення діалогічності. Інтерв'ю тут відіграє чи не найпершу роль, ставши домінуючим жанром на сторінках преси, в ефірі та Інтернеті, набуваючи форм розгорненого діалогу з аудиторією (численні ток-шоу, «прямі лінії», опитування тощо).
Повне визначення інтерв'ю виглядає так:
Інтерв'ю — один з інформаційних жанрів журналістики та публіцистики, у якому подається вільний виклад розмови журналіста з особою, думки або коментарі чи враження якої з певних актуальних життєвих питань являють громадський інтерес і призначені для публікації у пресі, показу на телебаченні, трансляції по радіо, використання в Інтернеті тощо.
Інтерв'ю — один з інформаційних жанрів журналістики та публіцистики, у якому подається вільний виклад розмови журналіста з особою, думки або коментарі чи враження якої з певних актуальних життєвих питань являють громадський інтерес і призначені для публікації у пресі, показу на телебаченні, трансляції по радіо, використання в Інтернеті тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар