✍️ "Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!"
©️ Олесь Гончар

3 квітня 1918 р. народився Олесь Гончар — видатний український письменник, літературний критик, громадський діяч.

🔸🔹 ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА 🔹🔸

1️⃣. ЛЮБИВ ТВОРИТИ ЗРАНКУ. Приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, Гончар журився: "Ляснув день". Перешкод траплялося чимало — з’їзди, засідання, депутатські обов’язки, спілчанські справи...

2️⃣. НОБЕЛІВСЬКІ ЕПІЗОДИ. 16 лютого 1968 р. Гончар написав у своєму щоденнику, що серед письменників поширили чутку, ніби Папа Римський висунув його роман "Собор" на Нобелівську премію. Це стало початком радянської критики цього твору.
У 1989 р. представники української діаспори номінували "Собор" на Нобелівську премію 1990 р. Того року письменник премії не отримав, але шанси на це були, бо в лютому 1991-го до Українського ПЕН-клубу надійшов запит зі Стокгольма. Нобелівський комітет з літератури, який саме в лютому розпочинає попередній відбір кандидатур, цікавився, чи підтверджує Український ПЕН-клуб висунення "Собору" на премію 1992 р. ПЕН-клуб, звичайно, підтвердив номінацію. Та, на жаль, фортуна й цього разу не всміхнулася Гончару.
Через два роки роман "Собор" знову подали на Нобелівську премію. 2 лютого 1994-го письменник занотував у щоденнику: "Інститут літератури подає автора "Собору" на Нобелівську. [...] Ставлюсь до цього спокійно. Скоріш за все, й цього разу все кінчиться безрезультатно". Так і сталося. Продовжитися нобелівським перегонам Олеся Гончара вже не судилося. Влітку 1995-го він пішов із життя, а, згідно зі статутом, Нобелівські премії присуджують тільки живим.

3️⃣. 20 РОКІВ ЗАБОРОНИ "СОБОРУ". Роман був опублікований у 1968 p. тричі. Книжку швидко розкупили та прочитали мільйони читачів, які високо оцінили цей твір. Перші рецензії на роман були схвальні, та невдовзі комуністична система розпочала нещадну критику і твір вилучили з літературного процесу на 20 років. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика символом інакодумства.

4️⃣. ЗАХИЩАВ ПИСЬМЕННИКІВ. О.Гончар захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. "Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав", – писав поет Борис Олійник:
Після хвилі арештів української інтелігенції, він написав у щоденнику: "Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші геній нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків "Заповіт" написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?"

5️⃣. ЛІТЕРАТУРНИЙ ЗАПОВІТ. Головним літературним "брендом" О. Гончара вважалися "Прапороносці". Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: "Тронку", "Собор" і "Зорю". Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

6️⃣. ПІДТРИМАВ ПЕРШИЙ МАЙДАН. У жовтня 1990 р. українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву "Революція на граніті".
Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку. "Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Я почув від них: "Ми виховувалися на ваших творах. Ми, власне, є студбатом іншого, нового часу. Нас привело сюди вболівання за долю свого народу – ось наші вимоги..." Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими".